Стислий огляд історії розвитку грецької мови

Грецька мова належить до індоєвропейської мовної сім'ї. Відокремлення грецьких протодіалектів сталося близько III тис. до н. е. Протогрецькі племена з'явилися на Балканському півострові на початку II тис. до н.е. На півночі півострів населяли дорійські племена, а на півдні -- ахейські.

На момент появи греків в Середземномор'ї воно вже являло собою єдиний культурний регіон з такими високорозвиненими культурами, як єгипетська та хетська.

О тій порі на Балканському півострові вже тривалий час жили індоєвропейські та неіндоєвропейські племена. До неіндоєвропейської, ймовірно, належала високорозвинена цивілізація острова Крит, що постраждала в середині XV ст. до н. е. від стихійного лиха, від якихось внутрішніх державних причин, а також від навали ворожих племен, серед яких були й ахейці. Ця культура справила величезний вплив на культуру останніх. Ахейці запозичили у критян їхнє складове письмо (так зване "письмо А", не розгадане до сієї пори, і більш пізнє, "письмо Б"), політичний устрій, основи ремесел та мистецтва. За назвою найрозвиненішої держави того часу - Мікен (одним з їхніх правителів був "володар мужів" Агамемнон, що очолив в середині XIII ст. до н.е. похід ахейців на Трою) - ахейська культура XIII - XI ст. до н.е. називається крито-мікенською.

Наприкінці II тис. до н.е. розпочалася епоха міграції племен, які жили на території Європи та північних Балкан. Частина племен з півночі Балкан рушили на південь. Серед них були й дорійці, що, вочевидь, стояли на нижчому за ахейців рівні культурного розвитку. Внаслідок дорійського нашестя, й можливо ще й якогось стихійного лиха, ахейська культура загинула майже повністю, тому грецьким племенам довелося створювати свою культуру багато в чому заново (зокрема, писемність). Поступово ці племена заселили острова Егейського моря, західне узбережжя Малої Азії, а також проникли на захід, заселивши острів Сицилію та південь Апеннінського півострова. Ця частина грецького світу отримала назву Великої Греції, на противагу Μалій (Центральній) Греції.

Племена жили досить уособлено, що призвело до зростання діалектної відмінності їхніх говорів, в основному на рівні фонетики. Їхній уособленості сприяли чисельні причини, зокрема замкнутість родової общини та географічні особливості місць розселення (гориста місцевість та острова). В XII - IX ст. до н. е. на сході грецького світу розвиваються іонійські діалекти малоазійського узбережжя, частини Егейських островів та Аттики, чий діалект скоро виділяється у самостійний.

Центральні й частково східні племена стають носіями еолійських діалектів (о. Лесбос, довколишнє узбережжя Малої Азії, Фесалія та Беотія на Балканах). Окрему групу складають дорійські діалекти Пелопоннеса та близькі до них діалекти північно-західної частини Еллади.

В VIII ст. до н. е. найбільшого розвитку досягла центральна частина малоазійського узбережжя (Іонія). Починаючи з цього часу, Іонія стає осередком формування головних культурних основ еллінського життя: економіки (тут виникли центри торгівлі), ремесел, рабовласництва; формуються унікальні міста-держави, основані на прямій демократії - поліси), мистецтва (тут формуються архітектурні ордери, розвивається скульптура й живопис), науки та філософії, й нарешті, тут закладається базис літературної мови. Саме у VIII ст. були створені епічні поеми "Іліада" та "Одіссея", які приписуються Гомеру. Таким чином, VIII ст. до н. е. вважається початком грецької літератури та початком історії грецької мови в усіх її варіантах.

Бурхливий розвиток вимагав писемності. Давня писемність, що базувалася на письмі А та Б, на той час була вже втрачена. Нова писемність, вочевидь, була створена на базі письма фінікійців, з якими на той час греки вели активну торгівлю.

VII - VI ст. до н. е. вважається періодом остаточного розпаду родових колективів, що призвело до укріплення полісів. Це час виникнення лірики та драми, які досягають свого розквіту у наступному сторіччі. У цей період утворюється жанрова диференціація грецької мови.

Початком класичного періоду грецької історії вважається час греко-персидських війн (500-449 рр. до н. е.). У цей період невеликі грецькі поліси неодноразово об'єднувались у союзи під керівництвом Афін. Це дало змогу Афінам, центральному полісу Аттики, стати найважливішим економічним та культурним центром всього грецького світу. Після закінчення греко-персидських війн настає період розквіту афінської демократії, не в останню чергу завдяки Періклові, що з 444 по 429 рр. до н. е. обіймав посаду першого стратега Афін.

З піднесенням Афін зростав престиж їхнього аттичного діалекту. Цьому сприяв і нечуваний успіх літературної творчості Афін, й поява різноманітних філософських шкіл, й підйом ораторського мистецтва. Література X - IV ст. до н. е. досягла високого рівня розвитку, а мова творів - високого ступеня стилістичної обробки.

В цей період творили великі афінські трагіки: Эсхіл (525 - 456), Софокл (496 - 406) та Эвріпід (480 - 406), та комедіограф Аристофан. Тоді ж зароджується й історична проза, котру започаткували "батько історії" Геродот (484 - 425), що писав на іонійському діалекті, афіняни Фукідід (465 - 399) та Ксенофонт (430 - 350). В Афінах розвивались різноманітні типи красномовності: судового (Лісій, 435 - 380), політичного (Демосфен, 384 - 322) та врочистого (Ісократ, 436 - 338).

Однак така поширеність аттичного діалекту не перешкоджала розвиткові й іонійських діалектів, що поступово вело до утворення "загальної мови", койне, як у розмовній, так і в літературній мові.

Наприкінці IV ст. до н. е. починається криза полісної системи. Ослаблені міжусобними конфліктами, поліси один за одним потрапляли в залежність від свого північного сусіда - Македонії, яка посилилась за правління Філіпа (359 - 336) та його сина Олександра Македонського (336 - 323). Головною політичною подією того часу стало створення Олександром майже в одну мить за історичними мірками велетенської імперії, що простяглася від Дунаю до Інда. Це призвело до посилення взаємного впливу культури греків та інших народів, які входили в монархію Олександра. Завдяки провідній ролі грецької культури ця епоха отримала назву еллінізм. Вона визначається межами від 338 р. до н. е., року перемоги Філіпа над греками при Херонеї, до 30 р. до н. е., року падіння Єгипту, останньої держави діадохів, наступників Олександра.

В цей час розвиток грецької культури та мови зазнав серйозних змін. Грецькі поліси поступово втрачали свою самостійність, і з III ст. до н. е. центрами грецької культури стають столиці найсильніших елліністичних держав - Олександрія в Єгипті, де правили Птолемеї, а пізніше Антіохія в Сірії, якою управляли Селевкіди.

В Олександрії зосередилась значна частина грецького населення. Сюди з'їжджалися вчені, ритори, філософи, поети, наполегливо запрошувані Птолемеями. Серед олександрійських поетів найвідоміші - Калимах (бл. 310 - 240), Аполлоній Родоський (бл. 295 - 215), Теокріт (перша половина III ст. до н. е.).

На стан грецької мови й її подальший розвиток значною мірою вплинула зміна співвідношення між писемною та усною мовою. Якщо життя в полісах сприяло розвитку усного мовлення, то в величезній імперії Олександра все більшого вжитку набувала писемна мова, що призвело до змін в освіті та літературних жанрах. З цього моменту літературна та писемна мови розвиваються в протилежних напрямках. В усному мовленні утворюються чисельні місцеві варіанти, змішуються форми різних діалектів, але разом з цим створюється й "загальна мова" (κοινὴ διάλεκτος). В грецькій науці цей варіант отримав назву олександрійського койне, в українській -- загальногрецького (еліністичного) койне. В писемній же мові відбувається свідома консервація його класичної аттичної норми V - VI ст. до н. е. та іонійсько-аттичного варіанту літературної мови кінця IV - III ст. до н. е., що вплинуло на всю подальшу історію грецької мови.

II ст. до н. е. - вік існування культури материкової Греції в ще досить престижній формі та її подальшого розвитку в державах діадохів. Разом з тим, це ще й час стрімкого посилення могутності Риму й поступового завоювання ним Балкан. У 146 р. Римом був завойований Коринф - один з найбільших грецьких полісів, після чого й інші поліси один за одним втратили свою самостійність. На той час склалася двояка ситуація: з одного боку, військова та економічна міць були на боці римлян, з іншого - греки мали беззаперечну культурну перевагу над римлянами. В результаті римська культура розвивалася під потужним грецьким впливом. Відповідно й грецька мова зазнала сильного впливу латини, що стала тоді державною мовою.

I - IV ст. н.е. називають елліністично-римським періодом розвитку грецької культури. Реакцією на латинізацію грецьких полісів стало Відродження II ст. н.е., яке вплинуло на подальший розвиток грецької мови. Мовною нормою було оголошено мову аттичної прози V - IV ст. до н.е., вже достатньо архаїчну на той час. Ця течія отримала назву аттікізм. Його характерними ознаками було неприйняття нової лексики та некласичних граматичних форм, відродження архаїчних, давно невживаних форм, що ще більше сприяло розбіжності усного мовлення та писемної мови. Цей процес продовжується на протязі усієї подальшої історії грецької мови аж до сьогоднішнього дня.

Такий же процес примусової консервації літературної норми відбувався і у Візантії протягом тисячорічного періоду її існування. Історія Ромейської Імперії, чи Візантії (цю назву імперія отримала вже після її розпаду), починається у 330 р. на час заснування її столиці Константинополя. Специфікою мовної політики Візантії було збереження в писемній мові літературних норм аттичного періоду та елліністичного койне. Незалежно від писемної мови продовжувало розвиватися й усне мовлення, яке стало основою новогрецької мови.

У 1453 г. Візантія була завойована турками-османами . Османська влада підтримувала грецьку культуру лиш настільки, наскільки вона сприяла культурно-політичним зв'язкам з Європою. Цілком природно, що для грецького населення Османської імперії антична культура та давньогрецька мова були втіленням національного духу, тому їхнє вивчення продовжувало залишатися основою освіти. Усний варіант грецької мови багатьох не влаштовував через велику кількість запозичень з інших європейських мов та з турецької. На початку XIX ст. Адамантіос Кораїс створив так звану καθαρεύουσα γλώσσα, тобто чисту мову. За його уявленням, саме такою стала б грецька мова в результаті природного розвитку за відсутності впливів на неї інших мов.

Після звільнення Греції з-під турецького іга у 1821 р. καθαρεύοσα формально стала офіційною мовою, тоді як δημοτική - народна мова використовувалась для повсякденного спілкування. Суперечки з приводу "правильності" вживання того чи іншого варіанту мови продовжувались до 1976 року, коли δημοτική була офіційно оголошена державною мовою Грецької Республіки. Проте καθαρεύουσα спричинила великий вплив на δημοτική, і процес лінгвістичної стабілізації триває до цієї пори.

У 1983 році була проведена орфографічна реформа, що вилучила з ужитку знаки придихання на письмі та спростила написання деяких буквосполучень.